лад

ла́ду і ладу́, ч.

1) Стан, коли де-небудь чисто прибрано, всі речі на своїх місцях; порядок у чомусь або де-небудь; прот. безладдя. Приводити до ладу. Вибувати з ладу. Ставати до ладу.

2) Стан, коли все робиться, виконується як слід, відповідно до певних вимог, правил і т. ін.; упорядкованість. || Злагодженість, узгодженість у діях; організованість. || Згода, злагода в стосунках, взаєминах і т. ін. || у знач. присл. ла́дом. Зрозуміло, ясно, не заплутано. Давати лад (кому, чому). Іти на лад. [Не] до ладу (кому і без додатка).

3) перев. з прийм. "в" ("у") та означ. Певним чином зумовлене розташування, розміщення кого-, чого-небудь; порядок (у 7 знач.).

4) з прийм. на та означ. Спосіб, зразок, манера. На всі лади. На один лад. На свій лад.

5) з означ. Система суспільного, державного укладу. Феодальний лад.

6) з означ. і чого, лінгв. Будова, структура (про мову).

7) з означ., муз. Спосіб побудови звукоряду, розташування звуків; тональність музичного твору.

8) тільки мн., муз. Поперечні поділки на грифі щипкових струнних інструментів. || Клавіші гармонії, баяна, акордеона та духових інструментів.